Швидко вибрати
Ваш кошик
В наявності
Про виробника.
Набір виготовлений вручну з кришталю, накладки вкриті сріблом проби 925.
Накладки виконані за унікальним дизайном лімітованим тиражем.
Кришталеві склянки виготовлені в Італії на фабриці RCR у місті Колле-ді-Валь-д’Ельса. Компанія RCR була створена в 1967 році і є європейським лідером у виробництві виробів з кришталю для алкогольних напоїв та сервірування столу.
У виробництві кришталю використовується сучасна технологія без використання оксиду свинцю, який замінений цирконієм для міцності та дзвону, а також барій для оптичної гри світла на гранях виробів. Плавлення кварциту відбувається у екологічно чистих електричних печах.
Символічне значення подарунка.
Козаки відіграли провідну роль у розвитку української державності, сформували найбагатші традиції, засновані на глибокій релігійній вірі та відданості своїй справі.
Козаки охороняли кордони українських земель і є прикладом мужності, кмітливості, братерської вірності та сили духу.
14 жовтня в Україні святкують День козацтва у день свята Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козаків.
Козацька люлька
У вільний час запорізькі козаки любили поговорити і послухати розповіді інших, тримаючи при цьому в зубах колиски, так звані «носогрійки» або «буруньки», і пихкаючи з них димком.
Люльку та супутні їй «причиндальї» запорожець носив найчастіше або у своєму широченному поясі, використовуючи його замість кишень, або в накладному мішку-«гамані», що кріпився також до пояса, або ховав за відворот своєї знаменитої смушкової шапки-«бірки».
Тютюн у ті часи був надто дорогий, тому до невеликої його кількості додавали цілющі степові трави, вони покращували сон, травлення, пом’якшували вплив середовища на нервову систему. Серед цих трав були м’ята, материнка, полин, дуб, терен та багато інших, не менш цікавих. Наприклад, чаклун-трава додавала впевненості козакам у бою, бо мала ефект легкого наркотику.
Кобзарь
Насамперед, кобзарі були моральними авторитетами у народі. У народних віруваннях кобзар був персонажем «через ріку» (тобто «з того світу»). Образити кобзаря — означало викликати гнів небес «на мертвих, живих і ще ненароджених». Тому найбідніший селянин в Україні завжди тримав частину поля «на старцеву часточку» — для милостині кобзарю. Кобзарі були ревними православними християнами, шанували свята, у репертуарі мали псалми та численні релігійні моралізаторські пісні.
Молодий запорожець
Після того, як чоловік прибував на Січ, його життя дуже змінювалося — про це говорить хоча б те, що тепер його інакше називали! Відразу після того, як новоспечений запорожець записувався в курінь, він змінював своє прізвище на якесь нове прізвисько, яке часто дуже яскраво характеризувало його зовнішність чи внутрішній світ.
Щоб стати козаком-запорожцем, новоприбулий довго вивчав військову справу та традиції січового суспільства. На завершення йому обов’язково потрібно було пройти неймовірно складні випробування. Наприклад, він мав з’їсти страшенно пекучий від перцю борщ і випити кварту горілки. А після цього — пройти колодою, перекинутою між скелями на березі Дніпра, і не зірватися у воду. Але це ще не все. Кандидат у запорожці мав, сівши на необ’їздного коня обличчям до хвоста, без сідла та вуздечки проскакати по полю і повернутися назад, звичайно ж, не впавши на землю. Коли новачок з гідністю проходив усі випробування, його стригли та перевдягали у новий одяг.
Курінний отаман
Запорізький Кош (громада, товариство) ділився на 38 куренів (XVIII століття), які були самостійними військовими підрозділами на чолі з курінним отаманом. Чисельність куреня в різні часи могла становити від кількох десятків (зазвичай, у час) до кількох сотень козаків і більше, — під час воєн і військових походів). Проте найбільш відповідним порівнянням козацького куреня з організаційно-штатною структурою сучасних збройних сил підходить поняття «батальйон» (як останній і називався у XX ст. у складі низки українських національних військових структур).
Чуб
Зображуючи в уяві українського козака, ми обов’язково звернемо увагу на його особливу зачіску – чуб (у народі – «оселедець»). Але, як виявляється, така форма впорядкування волосяного покриву голови не була забаганням моди і мала велике символічне значення. Право носити її мали не всі. Таку зачіску мали лише ті воїни, котрі прийняли хрещення вогнем. Чому так? Справа в тому, що, за козацькою легендою, український воїн під час військових протистоянь порушував заповіді Господні і після смерті має розплачуватися у небесного судді та потрапити до пекла.
Козаки ж вірили, що, помилуючись, Господь таки витягне їх із того пекельного місця покарання грішників, схопивши за довге пасмо волосся голови. Носити чуби було на лівій стороні, щоб волосся скидало нечисту силу, яка ніби сиділа у козаків з того боку на плечі і штовхала на безглузді вчинки. Зачіску заборонялося носити необстріляним козакам, трусам, злодіям та брехунам.
Сім’я козака
У зв’язку з військовими походами сім’я та вірність для козацтва мали величезне значення, тому весільні обряди, вінчання та хрещення дотримувалися особливо ретельно. Все починалося з обряду сватання: наречений засилає старост, шановних людей похилого віку, які просять руки нареченої. У разі згоди дівчина виносить вишитий рушник, а у разі відмови – всім відомий «гарбуз». У день весілля молодий вирушав за нареченою, де на подвір’ї з нього вимагали викуп.Після обряду вінчання, святкувати, за традицією, вирушали до будинку молодого, а після святкового обіду нареченій розплетали косу і пов’язували косинку, на знак того, що вона вже заміжня жінка. Гуляння, ігри та пісні тривали і наступного дня.
