Швидко вибрати
Ваш кошик
В наявності
Про виробника.
Набір виготовлено вручну з кришталю, накладки вкриті сріблом проби 925.
Накладки виготовлено за унікальним дизайном лімітованим тиражем.
Кришталеві склянки виготовлені в Італії на фабриці RCR у місті Колле-ді-Валь-д’Ельса. Компанія RCR була створена 1967 року і є європейським лідером у виробництві виробів з кришталю для алкогольних напоїв і сервірування столу.
У виробництві кришталю використовують сучасну технологію без використання оксиду свинцю, який замінено на цирконій для міцності й дзенькоту, а також барій для оптичної гри світла на гранях виробів. Плавлення кварциту відбувається в екологічно чистих електричних печах.
Символічне значення подарунка.
Козаки відіграли провідну роль у розбудові української державності, сформували багатющі традиції, що ґрунтуються на глибокій релігійній вірі та відданості своїй справі.
Козаки охороняли кордони українських земель і є прикладом мужності, кмітливості, братерської вірності та сили духу.
14 жовтня в Україні святкують День козацтва в день свята Покрови Пресвятої Богородиці, покровительки козаків.
Козацька люлька
У вільний час запорізькі козаки полюбляли поговорити й послухати розповіді інших, тримаючи при цьому в зубах люлечки, так звані “носогрійки” або “буруньки”, та понюхуючи з них димком.
Люльку і супутні їй “причиндальні” запорожець носив найчастіше або у своєму широченному поясі, використовуючи його замість кишень, або в накладному мішку-“кишені”, який кріпився також до пояса, або ховав за одвірот своєї знаменитої смушкової шапки-“бирки”.
Тютюн у ті часи був надто дорогий, тож до невеликої його кількості додавали цілющі степові трави, які поліпшували сон, травлення, пом’якшували вплив середовища на нервову систему. Серед цих трав були м’ята, материнка, полин, дуб, терен і багато інших, не менш цікавих. Наприклад, чаклун-трава додавала впевненості козакам у бою, бо мала ефект легкого наркотику.
Кобзар
Насамперед, кобзарі були моральними авторитетами в народі. У народних віруваннях кобзар був персонажем “з-за річки” (тобто “з того світу“). Образити кобзаря – означало накликати гнів небес “на мертвих, живих і ще ненароджених”. Тому найбідніший селянин в Україні завжди тримав частину поля “на старцеву часточку” – для подаяння кобзареві. Кобзарі були ревними православними християнами, шанували свята, в репертуарі мали псалми та численні релігійні моралізаторські пісні
Молодий запорожець
Після того, як чоловік прибував на Січ, його життя дуже сильно змінювалося – про це говорить хоча б те, що тепер його інакше називали! Одразу ж після того, як новоспечений запорожець записувався в курінь, він міняв своє прізвище на якесь нове прізвисько, що часто дуже яскраво характеризувало його зовнішність або внутрішній світ.
Щоб стати козаком-запорожцем, новоприбулий довго вивчав військову справу і традиції січового товариства. На завершення йому обов’язково потрібно було пройти неймовірно складні випробування. Приміром, він мав з’їсти жахливо пекучий від перцю борщ і випити кварту горілки. А після цього – пройти колодою, перекинутою між скелями на березі Дніпра, і не зірватися у воду. Але і це ще не все. Кандидат у запорожці мав, сівши на необ’їждженого коня обличчям до хвоста, без сідла і вуздечки проскакати по полю і повернутися назад, звичайно ж, не впавши на землю. Коли новачок з гідністю проходив усі випробування, його стригли і переодягали в новий одяг.
Курінний отаман
Запорізький Кіш (громада, товариство) ділився на 38 куренів (XVIII століття), що являли собою самостійні військові підрозділи на чолі з курінним отаманом. Чисельність куреня в різний час могла становити від кількох десятків (зазвичай, у мирний час) до кількох сотень козаків і більше – під час воєн і військових походів). Однак, найбільш підходящим порівнянням козацького куреня з організаційно-штатною структурою сучасних збройних сил підходить поняття “батальйон” (як останній і називався у XX ст. у складі низки українських національних військових структур).
Чуб
Зображуючи в уяві українського козака, ми обов’язково звернемо увагу на його особливу зачіску – чуб (у народі – “селедка”). Але, як виявляється, така форма впорядкування волосяного покриву голови не була забаганкою моди і мала велике символічне значення. Право носити її мали не всі. Таку зачіску мали тільки ті воїни, які прийняли хрещення вогнем. Чому так? Річ у тім, що, за козацькою легендою, український воїн під час воєнних протистоянь порушував заповіді Господні й після смерті має розплачуватися в небесного судді та має потрапити до пекла. Козаки ж вірили, що, помилувавшись, Господь усе-таки витягне їх із того пекельного місця покарання грішників, схопивши за довге пасмо волосся голови. Носити чуби було на лівому боці, щоб волосся скидало нечисту силу, яка ніби сиділа в козаків з того боку на плечі й штовхала на безглузді вчинки. Зачіску заборонялося носити необстріляним козакам, боягузам, злодіям і брехунам.
Сім’я козака
У зв’язку з військовими походами сім’я і вірність для козацтва мали величезне значення, тому весільних обрядів, вінчання і хрещення дотримувалися з особливою ретельністю. Усе починалося з обряду сватання: наречений засилає старост, шанованих літніх людей, які просять руки нареченої. У разі згоди дівчина виносить вишитий рушник, а в разі відмови – всім відомий “гарбуз”. У день весілля молодий вирушав за нареченою, де на подвір’ї з нього вимагали викуп. Після обряду вінчання, святкувати, за традицією, вирушали до хати молодого, а після святкового обіду нареченій розплітали косу і пов’язували косинку, на знак того, що вона вже заміжня жінка. Гуляння, ігри та пісні тривали і наступного дня.
